Казкова осінь золотом вітає
Дарує сонце теплу мить
Одне за одним листя облітає
Таємно під ногами шарудить
Як гаряче в цю осінь, та не від сонця що тепло́ дарує
Як солодко, та не тому що теплі дні
Від то́го те́пло, що серце все міркує
Про її очі дивовижні, небесно – чарівні́
Про її руки – витончені, ніжні, справді унікальні
Від дотику яких – душа вогнем пече
Та тільки дотик цей – вітальний та прощальний
Це мить, яку не повторити вже
Від погляду очей її – навколо все ясніє
Від погляду очей її – то навіть завмирає дух
За стільки ча́су я не звик, та й досі млію
Як бачу я її – втрачаю мови дар, тремтіння відчуваю рук
Як сильно полум’ям кохання захопила
Яка ж вона є дивовижна квітка – слів і не знайти
Я полюбив її – вона тим самим відплатила
Безмежно дякую я їй за всі казкові дні!
Як хочеться знов повернутися до неї, хоч тільки розпрощались
Стояти довго поруч та тонути у її очах…
Я не зробив нікому зла, щоб інші не казали
Вона є королева моїх почуттів, вона є у моїх віршах!
