години, коли сутінки, – щасливої години,
коли про неї згадую – тоді вона прилине,
мов мрії тихий голос, мов тихий невидимий сон:
то сон про еолову арфу, й перед нею тремтить єрихон.
аж нарешті впаде: то так тепло та ніжно,
якось так блискавично без грому
торкнеш моє обличчя, і вже я запалав –
і ми обоє падаємо ген в сонячну солому,
й лиш хочемо, й молимо бога,
щоб це було правдою, й щоб ранок не настав.
ми вірили, ми ловимо веселку,
коли вітром нас несло
до сонця, що падає
так поволі за виднокрай.
лети ж тепер без сумніву: ми знову без притулку,
лиш наші кораблі тремтять нетерпляче: рубай
швартові, сонечку! не думай, що земля –
то щось пласке й приблизне, як от глибока тарілка.
я бачив її уві сні: я бачив її здаля
в залізних кайданах: марна, змарніла,
та зате в неї космос, – і вона, мов весела бджілка,
все біжить та біжить. не мороч мені знов голови,
лиш прийди: я благаю. о сонечку, благослови!
прийди на світанку – я прийду на світанку.
хоч би як, я молитиму знову тебе аж до ранку:
прийди, мій світанку,
прийди, мій світанку,
прийди
джерело: http://www.lyricsdepot.com/rainbow/
ID:
754575
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 09.10.2017 22:36:42
© дата внесення змiн: 09.10.2017 22:48:25
автор: Crystal view
Вкажіть причину вашої скарги
|
