11
* * *
Ласко, розуме неба, снаго, сило праведна Божа!
Я не можу без Неї, не можу без Неї, не можу!
Все без Неї — ніщо,
Світ для серця — чужина, чужина,—
Віддає серце тільки вві сні Вона,
Дивна година!
Та нічого, нічого від Тебе, богине, не треба,
Дай лиш серце любить Твоє в зірному-зірному небі.
Прилети, ясне серденько, на срібних променях-крилах,
Пелена наші голови й очі, як зорі, закрила.
Прилети, голубице, до серця мого поворкуєш,
Серце бачить світи, серце Бога великого чує.
Прилети, коли спить голова і не бачить, не чує,
Як втіка блискавиця і в рідному серці ночує.
Зорі, душі й серця наші — рідні, хоч сердься,
не сердься,
А не зраджує — серце одне, не обдурить лиш серце.
12
* * *
Ляжте, слова мої, так, як лягає печаль,
Так, як огненна любов — на обпалену душу,
Хай обнімуться світи, небо землю зворушить,
Діток народять, котрим помирати не жаль.
Люди — це тільки поезій хмаринки і даль,
Вітер повіяв — і знесло, й немає як жити,
й Бога не чути, і далі не приворожити,
Тільки сліди виціловує світла печаль!
Що ви пізнали, хто гасить вогонь, як зима?
Серце темніє — і хмарки не знають, як жити.
Хочу печаль мою пити! І пити! І пити!
Сестру любові як дочку Твою обнімать.
ID:
748940
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.09.2017 08:25:22
© дата внесення змiн: 03.09.2017 08:25:22
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|