7
* * *
В зеленім глеєві немає скалки крил;
Для обпіку поставлю глеки –
на довкіллі.
Спасибі тим, хто різав мене й бив,
Ліпив, вихукував, виштовхував до тями,
Щоб я злетів до вдиху божевілля.
Я вас люблю, хто дивно так любив,
Щоб я летів й навік прощався з вами.
Горить тепер моя любов-печаль
Щораз між розумом і диким божевіллям,
Спливає глина, і ніщо не жаль,
Зате страшна отверзується даль,
Душа летить — і любо їй, і вільно.
8
* * *
Від зіркових глибин
простяглись мені з музики рук
Таємничий вінок і прозора легка первобіжність,
І набрався я духу, як хата вночі пожару,
І свій дім запалив, і над ним виливаюсь у ніжність.
«Звідки ніжність така?» —
Все на протягах вигулькне звук,
Колір іскри в очах, і в зірках, і в найдальшому збіжжі,
І не знають, що в них незворотно й навічно живу:
І вони — у мені, і наш дім відтепер — оця ніжність.
«Звідки ніжність така? —
Чому ніжність така, Боже мій?!»
Як довірливо ви наді мною, далекі, зависли,
Збожеволію я ув одній, скаже сон їй самій,
Щоб послала у ніжність мою кулю мислі.
ID:
748843
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.09.2017 12:35:13
© дата внесення змiн: 02.09.2017 12:35:13
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
