Я йду в село немов на прощу,
Де за полями ліс росте.
Я повертаюсь в Мирогощу,
Тут моє рідне все – святе...
Тут моя кладка через річку,
Кроки на стежці дотепер.
Висока липа, де я нічку,
Не раз від погляду завмер.
Стоїть і нині наша хата,
Та не родина в ній живе.
Чужі у ній святкую свято,
А час, немов ріка пливе…
Луги окутані туманом,
Як я любив тумани ті.
Ще спить пилюка над майданом,
Сади дрімають в самоті.
Тут крізь поля блукав у житі,
У лісі слухав голоси,
Росли думки несамовиті,
Я їх ні в кого не просив.
Тут все моє, тут храм старечий,
Тут у водоймах карасі…
На ясені гніздо лелече,
Село заховане в красі.
Я йду в село немов на прощу,
Де за полями ліс росте.
Я повертаюсь в Мирогощу,
Тут моє рідне все – святе...
