Привид
Я привид в домі твоєму,
що має власне ім`я,
давно ж ми разом живемо
думками, наче сім`я.
Як порожнечу на серці
ти відчуваєш мене,
як зорі змінюють сонце
і день осяйний мине.
Доторкнусь до тебе,
ніби сон на крилах ночі,
що в життя те веде,
де мої побачиш очі.
Як привид в домі твоєму,
відсутнім буду лиш вдень,
бо зустрічі ми ведемо,
коли на вікнах тінь.
Хоч почуття вже холодні
і є мовчання завжди,
та все було мов сьогодні,
мов досі теплі сліди.
Залишиться у ліжку,
місце вільним ще моє
бо забути так важко,
пережите все своє.
Світлом місяця з неба
прилечу в твоє вікно,
пригадавши для себе
наше щастя, що було.
Віктор Цвіт 21.08.16
