Стомлено видихну сумом я,
Свій недодень минаючий,
Від усвідомлення прагнення
До змін у житті - здригаюся.
І боязко, так щоб почули
Вигукнуть: "Я живий, до речі...",
Щоб потоком затим не хлинули,
Лихословні слова за плечі.
Живий, а так ніби мертвий,
Погляд - незаповненна пустка,
А душа комком у горлі
І плаксивим суму згустком!
