Дотягнися до сонця, байдужих зірок
і зроби вирішальний й фатальний свій крок.
Віднайди, те що було, забуте в думках
ти мов листя пожовкле в реалії снах.
A pозум твій дужче ховається в яму,
де тобі не потрібні ні числа уяви.
І а ні слова, що так в'їлися в серце
і руки у шрамах, ледь відчутно натерті.
В омані, в пошані, в загнанні- це ти.
Не дивуйся чому. Це - психоз. Це лиш - ти!
