Поля покошені, степи сполошені,
Листям засипані садки й стежки.
Холодні дні прийшли, сумні непрошені,
І заморозили мрії й думки.
Стоїть і дуб старий, ніби натомлений,
В тиші навколишній заснув і спить.
Імлою й мжичкою простір наповнений,
І промінь сонячний ледь-ледь тремтить.
Хатинка схилена, вікно затьмарене,
Бабуся стомлена під ним сидить.
Очі прищурені, думки захмарені,
Для неї й час давно ніби спинивсь.
Колись для неї світ пахнув черешнями,
І ранком росяним і молоком.
Стежки бабусені життям розчесані,
Зникли за обрієм, десь за бугром.
Обличчя зморшками вкрите бабусине,
Уста вже вицвіли, зубів нема.
Діти роз'їхались, онуки виросли,
В селі лишилася вона одна.
Бабуся стомлена, сидить задумана,
Був і в її житті багряний світ.
Тепер живе одна, дуже засмучена,
Щодня з мобільного чує:"Привіт!"
Рідні в містах живуть, давно одружені,
Працюють, сповнені добрих надій.
Часи тепер важкі, дуже напружені,
І їх життя несе у круговій.
В місто забрать її, усім привабливо,
Щоб не журилася в селі одна.
Та тут життя її смутком притрушене,
Не залишити їй свого села...
ID:
597135
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.08.2015 12:54:15
© дата внесення змiн: 01.08.2015 12:54:15
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
