Прапорець огорнув посиніле зап’ястя,
І звучала сумна поховальна симфонія...
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя –
Ось така наджорстока життєва іронія.
Білий голуб зронив над труною пір’їну,
У людей у серцях мов поколото го́лками –
Він тримав у душі лише рідну Вкраїну,
Коли тіло його зрешетилось осколками.
Він був тим, хто іде і ніколи не здасться,
Його очі цвіли, мов весняні півонії,
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя –
Ось така наджорстока життєва іронія.
Він пішов на війну, бо не міг залишити
Рідну землю свою у біді..., під загрозою...
Він такий молодий! Йому б жити і жити,
А він рано отак став журливою прозою...
Який біль, який жах, яке чорне нещастя!
Та коли вже скінчиться доба „Беззако́нія”?!
Він поліг за Вітчизну, поліг біля Щастя...
Ось така наджорстока життєва іронія.
07.12.14 А. І. Тофан
