Я їду поїздом до Львова,
Шукаючи живого слова,
Дивлюсь в задимлене вікно.
Де ще зовсім не так давно,
Довкіл росли копиці сіна,
Усе біліє навкруги.
Лежать під снігом береги,
Біліє снігом Україна.
Везуть мене сталеві коні,
Беруть розгін на просто гоні,
А потім гальмами скриплять.
Сусід мій зморений поник,
Вагоном ходить провідник.
Їй теж поспати би охота,
Але обов’язок, робота.
Вагонний дух б’є в перенісся,
І я уявою понісся,
Скоріше поїзда швидкого,
Туди, вперед, до міста того.
До Львова, де в м’яких постелях,
Львів’яни сплять в своїх оселях.
Лише в ранковій цій порі,
Не спить на замковій горі,
Той, хто десь там, в сталевій вежі,
Веде ефір в телемережі.
Ще сонні всі, ще місто спить,
І лиш підкова цокотить.
І в’яли вуха без привички,
З різкого шуму тої брички,
В якій колись на цій землі,
Лиш розїзжали королі.
Чи я оглух від того шуму,
Чи на підкови вділи гуму,
Та дійсно, цокоту не стало,
Ну й що, чи шуму стало мало?
Що ж стало тут на самім ділі?
Не брички вже – автомобілі.
Не кінський на бруківці слід,
Блистить як лезо голо лід.
Я став, а труби вихлопні,
В той час дмухнули по мені.
Від того диху, того дмуху,
Я біг, втікаючи щодуху.
Не знаю що зі мною сталось,
Та моє тіло задихалось.
Мені здалося в ту пору,
На землю впаду і помру.
Пішов я далі, Львів ласкаво,
Уже манив мене на каву.
Такі незвичні і п’янкі,
Були ті запахи тонкі.
Нові будови й старі мури,
Десь тут Франко терпів тортури.
В заслінках Львівської тюрми,
Сидів він з іншими людьми.
О, як би він мені зустрівся,
Попив би кави, обігрівся.
Йому б сказав я, вуйку Йване,
В тобі без волі серце в’яне.
У тебе слово камінне,
Будь ласка, вислухай мене.
І промислу навчи мене хоч трохи.
Ти геній, ти герой епохи.
Ти Прометей, ти Каменяр,
Ти душ, витійливий різьбяр.
Ти ніс в скарбницю слово нове,
Ти той коваль що рве окови.
Прошу тебе, навчи мене,
Кувати слово вогняне.
Завдай мені на мої плечі,
Оті свої незбутні речі,
Що написати ти не вспів.
Здаруй мені тих добрих слів.
Чиясь рука мене торкнула,
Мою уяву знов вернула,
У той задимлений вагон.
Я зрозумів – то був лиш сон.
Почув я всього кілька слів,
Вже просипайтесь, скоро Львів.
2009р.
ID:
582400
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.05.2015 08:38:04
© дата внесення змiн: 20.05.2015 08:38:04
автор: Василь Надвірнянський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Хорошо пишеш! Молодець! Файно!
