І китиці калини-застиглі краплі крові
сердець,що розбиваються об лід осудних слів.
Навіщо ж так топтатись в чужій душі і долі?
Напевно той,що судить живе сам без гріхів.
Хіба людина хоче-життя її так склалось,
що сонце світить в хмарах,а небо шле дощі.
Вона на світ родилась і усміхнулась рідним
і перше слово-мама-сказала як і ти.
Але стежок багато і різні ці стежини
якими ми з тобою в полях життя ідем.
Повір ніхто не хоче життя прожити в горі,
але й ніхто не знає загубим де-знайдем.
В житті все може бути,все в ньому може статись.
Сьогодні ти щасливий і в злагоді живеш.
А завтра на світанку біда тебе розбудить,
зав"яже руки,очі і з нею ти підеш.
То ж не суди нікого в житті хто помилився,
бо помилку сама людина ця несе.
Сам не осудним будеш коли прийдеш до Бога,
подивишся в Його Святе Лице.
І хай кущі калини стоять в своїх намистах
червоних і рум"яних,як вранішня зоря.
І хай ніхто не буде топтати чужі душі
і зверхньо говорити осудливі слова.
