Мені набридли обіцянки,
як дзвін пустий серед гулянки...
Всі чогось можуть, знають як...
І тільки ми, наче дурак,
все сподіваємось, щоб в хаті,
було що їсти. Щоб багаті,
почали знову розуміти,
що так вже не можливо жити,
що плачуть десь маленькі діти...
І перестали враз брехати,
згадали, що і в них є мати...
Коли до нас та черга стане,
тоді, мабуть, і рай настане.
