Земля знов палає, орють землю «гради»,
Ридає і далі донецька земля,
По всій України дитину чекати
На курну дорогу виходить рідня.
Стривожений батько скупою сльозою,
Щоденно вмиває старече лице.
А мати хустинку бере із журбою,
По білім волоссі веде гребінцем.
Вернися синочку, вернися дитино,
Немає кому нам зібрати врожай,
Думками до тебе щоденно ми линем,
А якщо не можеш, хоч вісточку дай.
Вернися здоровим, здобудь перемогу,
Не спиться нам, сину, щодень не до сну,
Вернися, синочку, ми молимось Богу
І разом із татом клянемо війну.
Ця війна осиротила не одну матір... Щемні рядки... Зблиснула надія, що нарешті припинеться це жахіття, але, як бачимо, ненаситна війна ніяк не нап'ється крові наших синів...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ми теж її клянемо кожен день, бо сил вже нема від цієї навали. якесь прокляття на Україну звалилося.Чому все так, не розумію. Усім теба було мізками думати, коли йшли на референдум. А кого ті мізки були, ті туди й не шли, розраховуємось за чужу тупість та страждаємо усі тепер. на жаль.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00