Тарасе, я тобі пишу листа.
Я просто жінка з мальовничого села,
Яка читає твої вірші пророчі
І молиться за край свій дні і ночі.
Снуєм історію, немов нитки на веретено.
А ти ж про це писав. Чи не даремно?
Що "Доборолась Україна
до самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають"...
" В кожній хаті своя правда
Своя сила й воля"...
Чому ж, люди, ми забули?
От така в нас й доля.
І якби ж ти міг, Тарасе,
На нас з гори глянуть,
Знов писав би за Вкраїну,
За неї кохану, знедолену й змучену.
"О Боже мій милий!
За що ж ти караєш
її молодую?
О Боже мій милий!
Така твоя воля,
Таке її щастя, Така її доля!"...
Й тут твої слова пророчі:
"Кохайтеся чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі-чужі люди,
Роблять лихо з вами"...
Не послухали, Тарасе
Ні тебе, ні неньку.
Нищать рідну Україну.
Як болить серденько!
О Мудрий Тарасе, ти словом палким
Весь світ підкорив і крові не пролив.
Нехай твоя дума, не злим тихим словом
Несе допомогу країні в усьому.
Знедолену-неньку з колін підіймає.
В Тараса попросим і в Бога благаєм:
"Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє
На тебе Мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая на їх.
Отих окрадених, сліпих
Невольників, подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю"...
Тарасе, знов твої рядки пророчі:
"Встане правда й встане воля"...
Така вже в нас доля.
В рядочку кожнім правда наша,
Вкраїни-неньки шлях тяжкий.
Бо ти ж писав: "Вставайте!
Кайдани порвіте!
Вражою-злою кров'ю
Землю окропіте"...
Піднялися люди, та міцні кайдани,
З москалем любились, отака біда.
Та ти ж щиро вірив, що пора настане
Й заживем в країні - щастя і добра.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511239
