Тебе зустрів я навесні,
Ти райдугою в житті моєму стала.
Ти знову спогад принесла,
Із тіней мрій,
У душу мою, ти запала.
Я вмить у казку враз попав,
Там все було, як не в житті,
Там кожен з них,
Хто в казці жив,
У щасті щирому радів.
Та мабуть нам, те не дано,
Не з цього світу,
Ми всіх бажань,
Нам дано жити на Землі,
Нам треба просто виживати.
Та ми з тобою,
Як опора,
Як вічний промінь,
Нашої надії,
Пливемо річкою життя,
І течія нас вдаль відносить.
Та всякий хто,
Із долею погравсь,
Не визнає своєї перемоги,
І тільки біль життєвих перешкод,
Покаже в чому, вся та суть.
Та от я тему змінюю на інше,
Ну що ж, така у мене тема.
Свій крик душі,
А може писк,
Мій вирвався на волю.
Ну що ж, такі от справи,
Що нам дано,
То від нас уже не відняти.
ID:
497526
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.05.2014 00:02:55
© дата внесення змiн: 08.05.2014 00:10:20
автор: Viktorovich
Вкажіть причину вашої скарги
|
