Ми перестали писати листи тим кого любим.
Часто ми беромо так, себе і їх губим,
На певний проміжок часу, який часом вічністтю стає;
І непомічаємо, як наших близьких нестає.
Класики губляться в дешевих романах,
Поміж вкрадених, таких чужих, цитат рваних.
Вчорашнє приречене завжди зникати,
Така наша доля: за близьких страждати.
Колись з другом ми марки збирали,
Фантики з гумок; пройшов час й перестали.
Все що є, що називаю: буття,
-все із думок, приречене часом на забуття.
Мої дешеві рими, лиш мені дорогі,
В них ті дні, про які не знають чужі.
