Ми колись всеодно помремо.
Ми відчуємо запах смерті.
І хоча ми з тобою сьогодні вперті,
ми колись всеодно помремо.
Нас не буде уже колись,
нас забудуть ці міста
і згорять в небутті твої вуста.
Нас не буде уже колись.
Нас ніхто не помяне в ночі,
тільки гуркіт машин на узбіччі
і дідусь, що просить милостиню,
дивлячись у вічі.
Нас ніхто не помяне в ночі.
Нас забудуть згадати у церкві.
Ми з тобою занадто живі.
Ми творили усе, що могли,
нас забудуть згатати у церкві.
Ми помремо з тобою ввісні,
не тривожачи уже нікого.
Для нас немає нічого вже святого.
Ми помремо з тобою ввісні,
бо так помирати не страшно...
