Життя її було театром.
Всі грали в ньому й вона грала теж.
Сумні й веселі, загадкові барди
Наповнювали щастям її, щоб без меж.
Театр жив, як людина існував,
Збирав юрбу, аншлаги мав.
Бував і час, коли він процвітав,
До часу, коли я не завітав.
Я прийшов і забрав її.
Вона боролась, все ж таки змирилась,
Адже побачила очі щирі ті мої.
В той момент їй грати розхотілось.
