***
Тихий вечір знову за вікном,
Обіймаю мрію волошкову...
Вже за мить ого́рне ніжно сном,
Поведе в ілюзію казкову:
Де між трави стелиться туман,
Де чекаю... Півжиття чекаю!
А тебе чомусь нема, нема...
Розлило́ся поле молочаїв...
Притулюсь блаженно до землі -
Всім єством надію увібрати!
Знову вікна у вечірній млі,
Знову марити і знов чекати...
(28.1.12)
Немного…
Немного света,
немного ветра,
Немного утра,
немного чуда,
Немного "рядом",
немного " где-то
"Чуть-чуть " куда-то"
чуть-чуть " от туда"
Немного кофе,
немного вишни,
Раз кисловато,
то в шоколаде..
Немного тайны -
не будет лишней,
Немного правды,
горчит.. но надо.
Немного счастья,
любви немного,
Немного грусти,
мы так привыкли,
И лжи немного,
ну все готово...
Привычный завтрак.
Коктейль из жизни
"Розлило́ся поле молочаїв..."- якось наче несподівано у даному контексті, але тим і цікавіше!І вже моя уява виплеснулася за межі квартири героїні, яка стоїть біля вікна!.. То ж бажаю і я їй: вирватися з полону "закритого приміщення", більше рухатися по світу, перестати чекати, і - воно прийде само!Я казала моя бабуся: "У ГОЛОВУ ЗАЙДЕ - І НА ПЕЧІ НАЙДЕ", а я не дуже вірила, бо - на печі ХТО ПОБАЧИТЬ?..Лесю, оце так зачепила мене ця тема, що хочеться думати про це, й говорити... Тому що колись це мене особисто торкалося...
"А ТЫ ПРИДЁШЬ, КОГДА НЕ ЖДУТ..."