Кава злічена,
кофеїну бракне для нових сновидінь.
Паралічами
застигли поряд фіранки
засмальцьовані.
Вітер не приходить в гості, не куйовдить волосся,
а втім, бути вітряною не означає
розплітати коси
і в тарілках порожніх шукати
відчаю й зіпсованості.
О боже,
я говорю зараз із шматком паперу,
що під руками лежить місяцями.
Почекайте ще кілька хвилин,
і моя турбота про себе зійде нанівець,
розкришить останній кусень хліба на підлозі
і спатиме, спатиме,
як до того ніхто ще не спав.
І сто хвилин їй не вистачить,
чи сто одної забутої кимось.
Тай музика в ній не пробудить
нічого живого.
Світ змінюється докорінно,
руйнуючи стереотипи ночей.
Бракне кави, спокою і натхнення...
але не бракне краси усміхненому личку, не бракне доброти великому юному серцю і вже точно ніколи не забракне почуттів - приємних і позитивних! - нехай і слова у цей час погубились... Я вірю в це. Я вірю в Тебе, Іванко
Іванна Шкромида відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
