Блука народ зомбований чумою,
Сліпий навіки,скорений словами...
Бо лиш коли встромляв шприца рукою
Цей "лікар" нас втішав словами...
І ось є армія покірних,
Що підуть в бій,як стадо скоту
Нема солдатів більше вірних,
Ніж купа ця...Людей спотворених в голоту...
Підуть на все аби отримать дозу
Цілющого нектару лишній грам,
І буде рвать себе без всякого наркозу,
І очі випале собі!О,Боже,сам!!!!
Усе життя перелилось в доріжку
І стало душу радувать крізь вдихи
У ейфорії стрибаєш на ліжку
Або шукаєш у калюжі втіху...
О,яка могутня зброя ця залежність
Один лиш раз,в компанії,"для понту" -
Та зайва ця беззастережність,
Бо ти уже загроза генофонду...
Блаженства миті...Вічність муки..
Поєднання секунди кайфу й діб страждань
Коли кида об землю і ламає руки,
Й тоді лунає болю ехо завивань…
Та шлях такий не зовсім вічний
Не треба мучатись на протязі життя,
Є два щляхи – такі категоричні –
Один – то смерть.другий – стаття…
І змінам дивуватись недоречні –
ТИ схуд,поблід, нічого не їси,
Дратує сміх в пісочниці малечі
Лякає сонця світлограй в росі…
Так манить темрява…І опію дурман
Такий п*янкий, як перший дотик губ,
Але вже пізно – ти пропав,
Бо то найгірша з поміж інших згуб.
І в один день зберуться родичі і друзі,
Злунає марш під стогони й ридання,
Опустять в землю тіло,що злягло в нарузі,
І скажуть щось в останнє…На прощання…
