Ще ступає жваво й діловито,
Хоч старенькій літ уже та й літ!
Скільки їх у вічність перелито,
Перейшло у яблуневий цвіт...
Їй літа зозуля накувала,
Як була красива й молода,
Як з коханим у саду стояла,
А бузковий вечір підглядав.
У роботі теж була проворна -
Будь-яку робила залюбки.
І крутила саморобні жорна,
Так, що дивувались парубки!
Хрестиком і гладдю вишивала -
Нитку долі клала на рушник,
Бо завжди душею відчувала
Цвіт троянди, ніжно-запашний.
Все було! Сапа, граблі, лопата,
Чи коса і серп, коли жнива.
Довелося злигоднів зазнати...
Довелося... Пам"ять ще жива!
Чоловіка втратила і сина,
І онука рок занапастив.
То ж її надія триєдина,
Хто ж самотню старість захистить?
...Спозаранку цюкає сокира,
Купа хмизу тане на очах,
Що його Ониська наносила
На своїх натруджених плечах.
