Навіщо тепер гіркі сльози лити?
Кохання нам - вже не повернуть.
Не треба було по життю спішити.
Розмови нічого не дадуть!..
Була кохана, люба, ясночола,
Десь взялася злої долі гра.
Куди пропала ти? - Чому не мила?
Як накрила нас зла та пора?
Мріяв! Зняти з неба зірку я хотів...
-Та сил мені все бракувало.
Чудесні картини малював - радів,
-Та фарби щось не доставало.
Ми намріяли з тобою йти в поля,
Не приминаючи колосся...
Разом буть - поки протримає земля,
Мрію здійснити не вдалося.
Кохана! Мила!.. Немов моя свята!..
Завести в рамку,. - як Мадонну!
Та чомусь іншим весь час ти зайнята...
Не зрозуміти те до скону.
Берегинею сімї завжди була,
Науку вищу здобувала.
До кого? Твоя чарівність вся пішла.
Яка негода нас здолала?
Віддай минуле - нам ясне кохання!
Як хмільні - щасливі ми були.
Як прийшло байдуже розчарування?
Обоє сліпо - до нього йшли.
Наразі - час вже плакати й сміятись,
Важить непорозуміння дні.
Чому?.. Було тому не розірватись,
Не захопили б часи сумні.
Життя відраду, я - завжди лелію.
Як не вберегли ми багаття?
Часто згадую, що було - старію.
Без впину старіє майбуття.
Не мало у житті зачарування...
Стрімко пролетять шальні роки.
Нерозумна дія в злості - остання,
Вертає нас, на круги свої.
Надія - ще довгі роки прожила,
Певно - не тільки у ній сила.
А може - ти чомусь усе жаліла?
- Доля - ненароком двох звела.
А може - усе те - якраз до діла,
То може доля так схотіла?
І нашим бідам-неладам зраділа,
Бо все - проти течії вела.
