Варто тільки очі заплющить -
Бачу діда міцного, як криця.
Він у день за ведмедя дужчий,
Серед ночі – дерев боїться.
Варто в очі вдивитись діду,
Себе бачу в них – образ онука.
Серед вогнищ в транспорті їду,
Він батіг закладає в руку.
Між онуком і сивим дідом
Десь є «поміж» - не знаю де,
Ось в розбитій теплушці їду.
Їду поночі.
Їду в день.
Через те не знаюсь зі сміхом.
Мабуть це нездоланна мука,
Що від діда далеко від’їхав
Та навряд чи доїду к онуку.
Тож стає ця теплушка добріша,
Та в грудях моїх радість інша,
Якщо діда звериний образ,
І онука залізний образ –
За дрібноти будьоновка більша.
Чую вже захлинається пісня
Задихающихся коліс
Хутко вчився в теплушці тісній
Відчувати високий зріст.
Розумію в чим моя справа,
Пізнаю куди й чому їду:
Простяглась моя стать величава
В довжину між онуком і дідом.
