Надворі тихо... сонце гасне...
уже прощається з землею
сіда за обрій... промінь ясний
розсипав зарево над нею...
Пухнасті хмарки пропливають,
кудись у відчаї спішать...
пустунчик вітер їх ганяє
й вони усе біжать , біжать..
На землю ніч опустить крила...
пройде година, може, дві...
і спеленає сон всіх милий:
засне усе в солодкім сні...
Опустить кетяги калина
і трави вкриються росою...
тихенько сон й до них прилине,
на мить милуючись красою...
Над ставом верби кучеряві
розпустять коси над водою...
вони чарівні в їх уяві
й про це поспорять з осокою...
З-за хмари місяць випливає,
усе обливши серебром
і ранню зірочку вітає,
мигнувши їй своїм ріжком...
Ну ось і все... природа спить..
навколо ніби все у раї...
і соловей уже мовчить...
а новий день вже наступає...
