Тобі. Вперше пишу тобі. І востаннє.
Інтригуєш мене своєю поведінкою.
Заводиш в глухий кут словами.
Як від тебе втекти, порадь,
Бо не знаю, чи довго ще серце
Витримуватиме цей наступ.
Я мовчки прошу, щоб пішов
Хоча бажання зовсім інше.
Для чого наша зустріч тепер?
Коли здається все владналось.
А ти з’явився так неждано.
Це не для мене, переконую себе.
Але відмовитись не можу.
Бо дивлюсь в твої очі,
І тільки себе там знаходжу.
Так не буває, це все казка.
Це неймовірно схоже на мрію,
Яку чекала так душа.
Я не хочу давати надію,
Але вона вже в твоїх руках.
Як пояснити собі тебе,
Підкажи, як позбутись бажань.
Як навчитись бути собою,
Якщо я зараз не з тобою.
Ти знаєш правду, я сказала.
Але вперто далі йдеш.
Тебе так близько підпустила.
Винна сама. Знову винна сама.
Не чекай, що попрошу милості.
Я буду боротись, бо є за що.
Тільки важко прогнати тебе,
Бо ти тепер так близько,
Дихаєш мені в спину, у шию,
І тіло здригається від твого тепла.
Як стримати цю кулю,
Що направлена в наші серця?
Як не дати їй пробити шлях
До самого ранимого кусочка.
Не хочу болі тобі і собі,
Відмовлюсь може від нас.
І серце побіжить за мною,
Але виходу іншого нема.
