Очі- то є океан,
то та глибина,
що без дна,
де жемчуг морський,
де тиша глибин.
Тонеш у них.
Забуваєш про все.
Тихо так,
лиш хвиля шепоче.
Світишся ти, а вона...
Вона йде.
Мов по хвилях пливе.
І сповільнюється світ,
Кожне зітхання - мов
в коханні зізнання.
Вона королева.
Володарка снів.
Вона про це знає,
Її ореол
Яскраво сіяє.
Її краса мене окрилює.
Закоханий до скі'нця,
як бокал п'янкого по ві'нця, по самі вінця.
Мені нема шляху назад.
Її погляд -
це мій зорепад.
Її сміх - це голос небес.
Він співає мені
мелодію
чарівності звуку.
Її дотик,
Як касання до плоті.
Запалює всередині мій зоряний світ.
Я загубився в її глибинах.
Її серце - як лабіринт.
Вихід шукаю,
Але не знаходжу,
Пірнаю
глибше,
все глибше.
Я закоханий
І більше нема перепон.
Кохання душ то й є закон.
Вона королева.
Вона це знає про це.
Її краса мене окрилює.
Закоханий до самих глибин,
шляху назад нема, о, Боже, яка глибина.
Її погляд - це мій зорепад ,
цілую її від макушки до самих пят
розвертаю й назад,
назад.
Крива, застила, чудна така
усмішка,
диваковий погляд,
ніби кролик
та я ще там, мене нема.
