Запитує онука у бабусі:
"Чи довго буде ця страшна війна?"
Ну що відповісти малій Катрусі:
"Не бійся, крихітко, десь там вона.
Сюди вже їй ніколи не вернутись.
Спокійно спи і буде все гаразд".
Закрились оченята...знову чути
Їдкий сирени звук. Який вже раз...
Забилася з тремтінням у куток Катруся.
Зі слізками бабусі доріка:
"Невже не зрозуміло. Я боюся!
Чому уперта та війна така?"
За що сердечко дівчинки страждає?
У чому провинилося воно?
Чому дитина спокою немає?
Та озвірівшим оркам всеодно.
Не їхні діти у сирих підвалах.
Руйнуються будинки не у них.
Русні здурівшій все чогось замало.
В них задумок достатньо лиш лихих.
Та скоро переможе Україна!
І з радістю зустрінуться усі.
Засяє мила посмішка дитини.
З війни повернуться герої татусі!
