Вдивляюся у пройдені дороги;
Життя уже зажовкло, мов листва.
Багрянцем впали болі та тривоги,
А щастя - наче клаптика канва.
Були осінні:то з дощем, то теплі,
То памороззю пройняті до сліз.
Яри та височини й глухі нетрі,
А на вершинах, як від леза зріз.
Невтоптані тягнулися стежини -
Я сміло йшла, хоч віхола мела.
Життя дало поважну роль дружини,
Весна - вдовину долю принесла.
І сотні раз я падала.. Й вставала
Та закривала серце на замок.
Несла важку ту ношу і мовчала,
Бо з кожного виносила урок.
Я відкривала навстіж людям душу
І все тепло до краплі віддала.
Тепер в холодних днях тулитись мушу
І часто укриватись коцом зла.
Порозуміти можна у невмінні,
У помилковім вчинку й незнанні.
Та в не замовчуванні і у несумлінні,
У лицемірній хитрості й брехні.
Життя навчило, й друзів вибираю,
Не з тих, хто в душу з усміхом плює.
Таких людей від себе відганяю,
Вони назавжди недругами є.
Бо вірні друзі - праведні й хороші,
До ближнього з теплом любові йдуть.
Своєї не кладуть на інших ноші,
А чесно та по-совісті живуть.
І вислухати витримано можуть,
Підкажуть та направлять, прихистять.
І мовчки у любій біді поможуть,
Не дорікнуть ніколи й захистять.
Я винесла з життя прості уроки:
Не гнутись під облуди батогом,
Відстоювати чітко свої кроки
І завжди йти упевненим шляхом.
Моя душа таки не зачерствіла
Хоч твердості та розсуду не брак.
Бо теплоту я зберегти зуміла
Життя пройти з любов’ю був мій знак.
Але в протистоянні, я зміцніла.
Вправі зло від правди відрізнити.
Дорогою життя іду уміло...
Вже мене нікому не зломити.
