Спадали роси в рожевий ранок,
сріблився день.
Пітьма холодна поволі гасла
в співі пісень.
Плекав промінчик зелені трави
в весні заграв.
Хилила гілля на тин калина,
вітрець гуляв.
Дивилась мати удаль дороги
в задумі мрій.
Чекала сина в сумі тривоги,
вірі надій.
Він там, далеко, де хмари чорні
снують в борні.
Де мужні хлопці нас захищають
в страшній війні.
Вона співала про Україну -
гасила жаль.
Свого соколика виглядала,
хова печаль.
І промовляла святу молитву
й хрестила шлях.
Просила Бога, щоб не дав впасти
йому в боях.
Жила в надії, що незадовго
кінець війні.
Й цей біль стражденний, що точить душу,
мине,як в сні.
Коли наллється соками груша
й в златі блисне
День перемоги на землі нашій
сонцем сяйне .
Тоді вернуться до своїх рідних
наші сини.
Й назавжди щезнуть у цьому світі
жахи війни.
Вони обіймуть своїх стареньких
та діточок.
Дружинам серденька заспокоять
в мріях думок.
Й розвеселить всю Україну
наш мирний рід.
Та залікує їі руїни,
щоб щез й їх слід.