Я буду тебе любити
навіть, якщо трава перестане рости
коло тих стежок,
якими ходять янголи.
Я буду тебе любити
навіть тоді, коли осінні дощі
відведуть усі мрії у монастир відречень
і залишать світові догму сірості.
Я буду тебе любити
навіть тоді, коли
всі обпалені крони столітніх дерев
будуть спиляні байдужістю надії
і розвіяні над перехрестями відчаю.
Бо любов до тебе
запалює у мені тисячі свіч,
котрі освітлюють дорогу у щоденну безвість.
Бо любов до тебе
дає мені силу не боятись жодного броду
і не шукати хистких
підвісних мостів несправжньості.
Бо любов до тебе
робить мій зір гострішим,
а серце виповненим бажання
уподібнюватись нестримній ластівці,
що протинає мовчазне літнє надвечір'я
дзвінким щебетом.
Я буду тебе любити
навіть, якщо ти вирішиш
забути про моє існування...
17.08.22 р.
