Промерзлі ліхтарі тремтіли край дороги,
А ми прощалися - ридала заметіль,
Тепер не разом - так потрібно Богу...
Ніхто із нас не вимовив про біль.
Наші серця як заметіль ридали
Сміялась гордість - сльози їй смішні,
Ні ти, ні я ми ще тоді не знали,
Я тобі снитимусь, так як і ти мені...
І ми пішли - хоча серця благали,
Кохання щось казало нам услід,
Та ми не чули - гордість заважала
З того часу пройшло чимало літ.
Повернемось сюди - кожен окремо
Про це нікому не розкажуть ліхтарі,
Серця і віхола ридали не даремно,
Бо з нас ніхто кохання не вберіг.
Галина Грицина.
