Осінь я запрошу на каву,
Чи вона полюбляє чай,
Горизонту палає заграва,
День гукає мені:"Доганяй!"
В небі зорі сяють намистом,
Все на двох у нас - радість-печаль,
Вона тут десь блукає барвиста,
Вже парує в горнятках чай.
Гарний з листя букет дарувала,
Он калинове гроно горить,
Тихо пісню мені співала,
Ця мелодія й досі звучить.
Попрощалась, в туман імлистий,
Подалася... Сипнула жалю,
Шелестіла пожовклим листям,
Я їй вслід шепотіла:"Люблю..."
Галина Грицина.
