Прокинусь вранці - розмовляю з Богом
Йому розповідаю про своє:
"Болить душа і мучить так тривога,
І слабне віра... І не завжди є..."
Благаю про земне і навіть плачу...
Бо душать сльози, відчай на межі,
Дивлюся в небо - чує Він і бачить,
Але мовчить... Слова Йому чужі...
Було таке - надія покидала
І огортав тоді великий страх...
Я душу, що боліла і страждала
Несла до Бога ніби на руках.
І раптом, висихали мої сльози,
Ставало легко - наче танув біль,
З душі моєї хтось виймав занози:
Як між зерном провіював кукіль.
Мене так ніжно обіймав і гладив,
Навіть проблеми відступали всі:
"Ти не забудь, Іуда мене зрадив,
А я не зрадник людської душі..."
Як соромно: посміла сумніватись
Благаю: "Зможеш, Господи, прости!"
Я не одна - таких ще є багато
Кому здаються важкими хрести.
Земні гріхи... хоч нести їх не легко
Зі мною Бог - я подолаю шлях,
Слова для Бога - то вітри далекі:
Тримає кожну душу Він в руках.
Галина Грицина.
