Лани безкраї розтягнулися переді мною
Зелені трави, та пшениця, квіти польові
Тут все, від краю та до краю, сповнене тобою
Та у краплині кожній є присутня ти
Й серед казкової краси цієї, ми з тобою по стежках крокуєм
Пташиний спів, та неймовірний аромат полів
Бракує ча'су розповісти все, уважно слухаєм, мііркуєм
І надмір слів, коли є надмір почуттів
Світило сонце, але небо несподівано змінилось
Темніші, і темніші хмари над головою все стають
Робити що? Побути ра'зом так хотілось
Але й додому вже не близька путь
Вже грім, і перші блискавки спадають
І теплий вітер став хододним і різьким
Одна за о'дною краплини б'ють, дорогу розмивають
Вмить теплий день став темним та страшним
З тобою ми — під невелике дерево сховались
Хоч не надійний захист, але все ж
Навко'ло буревій, негода, та ми— все сміялись
Щасливими були без меж
Дощ лиє все сильніше, шаленіє
Я тебе притискаю намагаюся зігріти, ти тремтиш
Ще й вітер дужче, й дужче віє
Здається мить, підійме від землі і полетиш
Але в очах твоїх нема страху, в них загадковість
В негоду у полях — та тільки ти і я
Такий був задум у Творця, чи сталась випадковість
Але в якісь момент близькими стали душі і тіла
Дощ промочив обох, із голови до п'яток
Але сердець вогонь палав
І хай навко'ло шторм, хоч би вал дев'ятий
Любов свою я у руках тримав
Вода твій одяг — геть весь намочила
Але твою підкреслила красу
Що там «Мадонна», «Мона Ліза» — їх ти засліпила
І ось тримаю скарб такий, хіба я відпущу?
О мила! День цей довго будем пам'ятати
Гроза в полях — де тільки я і ти
І навіть у віршах не передати
Любов якої може бути глибини
Скінчився дощ, знов сонячним все стало
Та тільки память береже
Як бескінечно довго й водночас і неосяжно мало
Тримав і сильно й ніжно я тебе
Здається що звичайний день, життя подібне раз у раз дарує
Але з коханням поруч — це казковий рай
О дивовижна, хай твоя душа почує
Як сильно я тебе кохаю, пам'ятай!
