Не помічаєм одне одного - це гріх,
Або життя марнуєм - як ніколи,
Чи в цьому світі вічні дощ і сніг,
Весна та літо й сонця жарке коло?
Для чого ж Бог тоді життя дає?
Напевно, щоб жили не існували,
А ми минаєм, так як день мине,
Не зрозумівши що і де втрачали.
Так і скінчиться наче мить життя,
Що спогадом чи забуттям засвітить,
Омиє душу хтось лиш каяттям,
А може й ні - розвітнуть тільки квіти.
Галина Грицина.
