Як мальви щороку цвіли коло хати
Й життя на прийдешнє було ще багатим,
Дерева зростали занадто високі,
Тоді відкривались дороги широкі.
І кожен з нас вірив у синього птаха--
Що житиме поруч, під одним дахом,
Над нами розкриє омріяні крила,
На чо́венці щастя напне всі вітрила.
Та виросли якось без птаха із мрії.
Й не всі покладали на нього надії.
Хоч дехто чекав на дарунок із неба,
Та, видно, не бачив той в людях потреби.
І знову зростає нове покоління.
Хтось рибку шукає: по її велінню
Щоб все у нас склалось, як того жадаєм.
Та як дошукатись — ніхто і не знає.
Пора нам прощатись із казкою й міфом,
Щоби не каратись із вічним Сізіфом.
Увіруймо в мудрості нашої силу--
То, може, піднімемо злежану брилу.
Казково,чудово і реально! 
