Зимова квітка
Дві сніжинки закружляють
білим вітром танець мрій,
сріблом ночі оживляють
згасле вогнище надій.
Знову полум’я займеться
дужим диханням зими,
і бураном понесеться
осипати з неба сни.
Світ навколо починає
потопати у імлі,
навіть сонце засинає,
ледве тліючи в золі.
Всюди полум’я палає,
завиваючи вогнем
жаром землю застилає,
що і ночі стали днем.
Серед полум’я і жару
насінина проросте,
від морозного удару
поведе стебло товсте
і вікно мого світання
срібним листям заплете,
що від подиху кохання
диво-квіткою цвіте.
Більше сум не потурбує,
а замерзне за вікном,
бо крізь нього не фарбує
мої думи сірим тлом.
Знову сповнилась розмова
сміхом, радістю життя,
адже квіточка зимова
розтопила почуття.
Ось тому на все дивлюся
із любов’ю і теплом,
помилятись не боюся,
хоч і жертвую крилом.
Хай прийде розчарування
і журбою замете,
але з диханням кохання
знову щастя зацвіте.
Віктор Цвіт 10.01.18
