П'ятнадцятий рік двадцять першого віку
Нас всіх наполегливо кличе у бій,
Все більше розпалює битву велику —
Це є очевидним з останніх подій.
А люди на дійсність заплющують очі.
«Це десь, це не прийде у наші края».
Ніхто бути відповідальним не хоче.
«Ачей пронесе. Хата з краю моя».
Якщо інтереси людей меркантильні,
Якщо люди лиш задля себе живуть,
Вони не чутливі, не мудрі, не пильні,
Вони мов сліпі і по течі пливуть.
Сьогодні улюблене свято жіноче.
Народ веселиться, гуляє і п'є.
Так легко, так зручно заплющити очі
І знати і дбати лише про своє,
А потім, коли гукне над головою,
Тоді рятуватися, ніби щури.
Але треба офірувати собою,
Бо ми підійшли до нової пори:
Настав час героями всім нам ставати,
Обов'язок ставити передусім,
Свою слабодухість геть перемагати
І жертвувати інтересом своїм.
На кожному місці — будь уряд то, бізнес —
Героями маємо всі стати ми.
Герой — той, у серці хто рішення виніс
Звільнитися від меркантильної тьми,
Віддати себе безкорисливій праці,
Служінню народові, Богу й добру...
На днях я поїду на схід на ротацію
І «Бгаґавад-ґіту» з собою беру.
Цінуєш користь її кожного слова,
Практично живеш згідно з нею коли.
Ця давня наука — потужна основа,
Щоб бути героями всі ми могли.
08.03.2015
Київ
Із циклу віршів 2015-2016 років "Світоч любові" www.PetroRuh.com/2015.html
