Той запах стежини збиває мене, а додому
Все тяжче і тяжче дійти. Схоже, я став блукальцем.
Дерев густі крони розрізали Сонце, і промінь,
Який довго йшов, не прибув. Сонце зникло в атаці...
Мох вказував людям, що північ завжди за тим хвойним,
Та тут не побачиш нічого, окрім свого ока,
Що ледве виблискує в темряві. Гори і гори...
Я тільки рахую серцебиття та свої кроки.
Примари блукають у пошуках жертви міцної,
Щоб переконатись, чи справді це - вартий суперник.
Здається, я бачив десь вовка. Чи залишки гною?
А поки я думав, приходили інші химери,
Спустилася ніч, опустила туман на дорогу,
Ніяк не подумавши, як буду я вибиратись.
І тільки прозорі, лякаючі тіні... Знемога.
Кидається в ноги мисливець. Що ж, тут моя хата...
V.XI.MMXVI
