Душа моя болить за Україну.
О, Україно, хто тебе прокляв?
На рідних землях гірш, ніж на чужині,
Лукавство піднеслось на п’єдестал.
Не знаєш вже, де тут брехня, де правда,
Уже немає щирості в очах,
Не відрізнити ворога від брата,
Бо завтра брат підійме ще меча.
У кожного лиш «своя хата скраю»,
За себе іншим душу загризе,
І совісті в людей уже немає,
Вони грошима міряють усе.
А нагорі – там правлять олігархи,
Круті мажори проявляють хист,
Вхопилися за владу, наче п’явки,
А до народу зруйнували міст.
Іде війна, людське життя нецінне,
Могили виростають, гине честь,
І хто тепер ота проста людина?
На ній вже хтось давно поставив хрест.
Душа моя болить за Україну,
Яка втопає в морі зла і сліз.
Невже вона в брехливій грі загине,
Чи буде правда ще на цій землі?
Дуже правдиво 
