Під ногами шарудить листя. Ліс угорі шумить вже майже голий – розгорнув свої багаті золотаві шати. Стежку повністю накрило листом, потопаєш по котики у невагомому килимі. І так солодко тобі від того, що аж запирає дух.
А ще теплом застилає груди, бо йдеш по тій листяній дорозі не сам. Кольорова вервичка дитячих постатей розтягнулася аж ген-ген попереду і позаду. То клубовецькі учні квапляться, аби віддати шану пам’яті загиблих воїнів-повстанців.
Справа у тому, що тутешній ліс ховає у своїх обіймах криївку УПА.
Тільки на початку 90-х років минулого століття стало відомо про неї. А зараз, через 25 літ, це місце є священним не тільки для жителів села, але й для всіх, хто хоча б раз торкався скривавленої землі. Бо не оминула гірка участь хлопців, що ховалися в лоні криївки, коли прийшли по них радянські карателі. Куля в скроню – і вже піднімають нелюди на поверхню бездиханні тіла…
Сумна історія. Багато таких сумних історій береже у своїй пам’яті Україна.
На жаль, нелегкі випробування для нас ще не скінчилися й зараз.
Але неймовірно тішить усвідомлене зацікавлення молоді історією рідного краю. Тішить їхнє бажання вклонятися пам’яті тих, хто колись віддав життя за рідну землю.
Учні клубовецької школи самі зоргінівзували пам’ятну зустріч біля криївки. Самі запропонували ідею, самі опрацювали сценарій і продумали чи не всі нюанси. А ще запалили (вкотре!) серця своїх наставників і душі гостей, котрі були запрошені на захід.
Несподіване осіннє сонце пробивається крізь густі крони лісових хащ. Хрест, що височіє біля криївки, наче викупується у тому промінні. А казали, буде дощ… Та Божа рука сильна і Його провидіння незбагненне і неосяжне. Отож летить молитва до Нього, як щира подяка і за погідний день цей, і за ласку зустрічі, і за щастя, що були на землі ТАКІ хлопці.
Криївка причаїлася під купою золотого листя. На мить видається, ніби посміхається…
Йосип Дмитрович, місцевий краєзнавець, розповідає про далекі 40-ві. Про страшні 40-ві! Про мудрість і відвагу, а поряд про підлість і зрадництво, про надію і любов, а поряд про бездухість і ненависть.
Діти притихли, слухають, ловлять жадно кожне слово. Навіть лист ані шелесне.
А тим часом гранітна стела виголошує імена загиблих...
І як пам’ятний дар для них, як сповнення надій про те, за що боролися, з дитячих уст злітають слова вдячності, віршовані рядки патріотичної лірики, ноти повстанських пісень, слова, сповнені безмежної любові до Батьківщини…
Слава Україні!
Героям слава!
Вічна, невмируща, світла слава!
Поміж дерев розливаються священні краплі Державного Гімну…
«Ще не вмерла України
Ні слава ні воля…»
Останні слова подяки. Знимкування на згадку. Може й для історії. Прийдешньої. Нової. І хочеться вірити, що щасливої. Для цих прекрасних дітей, для гідних дочок і синів України.
А далі дорога назад, до села. Видалось на мить, що зблудили, повернулися не тим путем, що зайшли сюди. Вгадували: може то дух вояків повів своїми стежками? Бо не широка була ця дорога, а вузенька, вигиналася між рядочками березового і букового молодняка. Мабуть, цей молодняк – така ж надія… для майбутнього лісу.
Несемо у собі світло. Бо запалилися від дитячих душ. Бо не можна не запалитися…
І розростається віра – все у нас буде добре. Мусить бути!
Ця зустріч ще один доказ того, що народна пам'ять не вмирає... Саме в таких дітях наше світле майбутнє! Варто не тільки мріяти, вірити, а й розбудовувати нове життя і саме ці діти зроблять те, що ми не змогли і виправлять наші помилки...
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
п. Олю, як же хочеться в це вірити! Як хочеться...
Дай Боже, щоб ці діти жили Україною, а не вмирали за неї...
Дякую...
Дякую, Лесю, за чудову розповідь.
На жаль, нас виховували в спотворення правди про УПА. Та й живемо ми у світі протиріч, де поруч з правдою іде кривда, поряд з мудрістю - підлість,
поряд з відвагою - зрадництво, поряд з добром - зло,поряд з справедливістю - фальшивість...
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто наша історія неодноразово спотворювалась. Продовжує спотворюватися подекуди й зараз.
Але ті, що поклли своє життя за вільну Україну, достойні світлої пам'яті на віки!
Дякую Вам...
