Літо дарувало сонячне кохання.
Розкидало мрії - ніжні пелюстки,
А тепер вже осінь і німе мовчання.
На душі оскома: ягідки гіркі.
Нащо полоскала в м"яті свої коси,
Уплітала білий черешневий цвіт?
І чого це вітер по гаях щось носить,
Припада крильми до вже жовтих віт?
Засмутилась осінь...Це таке кохання?
Чом такі короткі літа дні жаркі?
І закрались в душу сум, розчарування.
Скуштувать боїться ягідки гіркі.
Але ж осінь - жінка і така прекрасна!
І спада повільно золоте вбрання.
Чом почервоніла тут калина красна?
Вітер роздягає осінь зарання.
Ось уже й догралась: гола серед світу.
А навколо пустка...Плачуть небеса...
Ти тепер розвага тільки лиш для вітру.
І по голих гілках потекла сльоза...
Ось уже й догралась: гола серед світу.
А навколо пустка...Плачуть небеса...
Ти тепер розвага тільки лиш для вітру.
І по голих гілках потекла сльоза...
То - знахідка, Надіє! Окрема дячка!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
