Калина знов виблискує намистом,
Біля криниці в нашому саду.
Сад запишався перед падолистом,
Неспішно я садком одна іду.
Сумую я і яблуня зі мною,
( Ти посадив для мене навесні).
Її плоди,наповнені снагою,
Щасливий час нагадують мені.
А поруч груша,ніби молодиця,
Здається щось нашіптує мені.
І як колись, у дощ і громовицю,
Чарівний сад умитий у красі.
Я до криниці знову повертаю,
І смуток свій на цямрини кладу,
Водички я з криниці набираю,
І спраглими устами її п'ю.
Як і була, смачна вода в криниці,
І стиглі груші, й яблука в саду.
Наша калина, ніби чарівниця,
В своїм намисті знову на виду.
Я до калини лагідно всміхаюсь,
(Хоч відчуваю присмак полину),
Губами я плодів її торкаюсь,
І за минуле вдячність їй шепчу.
Як і колись, наповнений плодами,
Наш тихий сад всміхається мені...
Твоя любов зорить під небесами,
Світиь мені на праведній землі...
Смуток... з надією! 
