Сумно так, уста уже німіють,
І казати більше слів не вміють.
Гіркий немов полин - на серці щем,
І вже з очей сльоза паде дощем.
Вертаюсь знову на Україну,
У калинову, у солов’їну.
У тополину, у журавлину,
З країв далеких до неї лину.
З країв далеких, забув про втому,
Немов лелека, лечу додому.
Рідна країна, рідні Карпати,
Де під горою батькова хата.
Давно чекають вони на сина,
Вже й похилилась стара хатина.
Кажуть рідненькі, нащо ж ти сину,
Зміняв дівчину тай на чужину.
Лишив дівчину змолоду, зрана,
Стала на серці сердешна рана.
Не дочекалась тебе дівчина,
Не залічила рану чужина.
На Україну летів як сокіл,
Вже не далеко гори високі.
Прийшов додому й не стало сили,
Дома хатина, тай дві могили.
гірка реальність сьогодення 
