Нічого не треба казати,
Нічим не зарадити горю,
Сьогодні оплакує мати
Синочка і злу його долю.
Забрала у мареві жаху
Війна її любу дитину,
Обрізала крила, як птаху,
У цю неспокійно годину.
І що тепер тут шепотіти?
Які оправдання для болю?
Коли помирають в нас діти
Немає життя і спокою.
Коли у труні не впізнати,
Зостались лиш пам'ять і фото,
Як має кричати та мати?
В країні триває скорбота.
І боляче, боляче людям,
Які захищали свободу,
Все марно? Прострілені груди.
Страждання - це доля народу?
А влада бездіє так само,
І грає бездарно словами,
Та син не повернуться й «Мамо!»
Не скаже своїми вустами.
