Яке на світі диво,Боже,є!
В однім тілі можуть аж три серденька
Прожити!Найдорожчі над усе!
Яка ж напевно жінка щасливенька.
Та каже одне серденько мале:
-Оце наша матуся.Є і татко.
А друге серденько сумне,сумне.
Паде від мами з рук мале горнятко.
Яке на світі диво,три серця
В одному тілі можуть,Боже,жити!
Та плаче чомусь мама без кінця,
Бо вирішила ці серденька вбити.
-Я виросту,то стану на руках
Носити рідну неньку дорогеньку.
Мама лежить,а в серце-наче цв'ях.
Ножем хтось зачепив малу ручЕньку.
-За що?Ми ще не бачили тебе!
Ми навіть ще тебе не цілували!
А ніж якийсь розрізав вмить лице.
Тіла живі із тіла зішкрібали!
-За що?Ми лиш у темряві жили,
Ми навіть Боже сонце не побачим...
Ми так тебе любити би могли,
Але цілуєм...І за все пробачим...
Казало колись серденко мале,
Що темрява не скрізь,що є ще світло.
І що побачить мамине лице,
Яке від суму трішечки поблідло.
Друге казало:темрява завжди.
І ніж підтвердив,що життя без світла.
-Ти тільки,Боже,маму не вини.
Пробач іі.Пробач.Хоча і грішна.
Відкрила санітарочка вікно:
-Можливо,що ці душі вже ожили.
Тай витерли у матері чоло.
"Ці Янголятка дня ще не прожили."
Та промовчала,стала лиш втішать.
-Все буде добре,завтра все забудеш.
Та як ій на душі?Кому це знать?
Коли лиш сном ті Янголи розбудять.
Поробач Віда, навіть не зміг дочитати. Мій розум і душа не сприймає такі словосполучення "Та плаче чомусь мама без кінця,
Бо вирішила ці серденька вбити".
Цей гріх підпадає під Заповідь "не убий" і може бути відмолений через священика, спеціально підготовленого. Навіть деякі захисні засоби приводять до цього гріха. Треба це знати і ще багато чого, що буває потім.
З повагою і співчуттям.
