Три серденька в одному тілі

Яке  на  світі  диво,Боже,є!
В  однім  тілі  можуть  аж  три  серденька
Прожити!Найдорожчі  над  усе!
Яка  ж  напевно  жінка  щасливенька.

Та  каже  одне  серденько  мале:
-Оце  наша  матуся.Є  і  татко.
А  друге  серденько  сумне,сумне.
Паде  від  мами  з  рук  мале  горнятко.

Яке  на  світі  диво,три  серця
В  одному  тілі  можуть,Боже,жити!
Та  плаче  чомусь  мама  без  кінця,
Бо  вирішила  ці  серденька  вбити.

-Я  виросту,то  стану  на  руках
Носити  рідну  неньку  дорогеньку.
Мама  лежить,а  в  серце-наче  цв'ях.
Ножем  хтось  зачепив  малу  ручЕньку.

-За  що?Ми  ще  не  бачили  тебе!
Ми  навіть  ще  тебе  не  цілували!
А  ніж  якийсь  розрізав  вмить  лице.
Тіла  живі  із  тіла  зішкрібали!

-За  що?Ми  лиш  у  темряві  жили,
Ми  навіть  Боже  сонце  не  побачим...
Ми  так  тебе  любити  би  могли,
Але  цілуєм...І  за  все  пробачим...

Казало  колись  серденко  мале,
Що  темрява  не  скрізь,що  є    ще  світло.
І  що  побачить  мамине  лице,
Яке  від  суму  трішечки  поблідло.

Друге  казало:темрява  завжди.
І  ніж  підтвердив,що  життя  без  світла.
-Ти  тільки,Боже,маму  не  вини.
Пробач  іі.Пробач.Хоча  і  грішна.

Відкрила  санітарочка  вікно:
-Можливо,що  ці  душі  вже  ожили.
Тай  витерли  у  матері  чоло.
"Ці  Янголятка  дня  ще  не  прожили."

Та  промовчала,стала  лиш  втішать.
-Все  буде  добре,завтра  все  забудеш.
Та  як  ій  на  душі?Кому  це  знать?
Коли  лиш  сном  ті  Янголи  розбудять.




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427295
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.05.2013
автор: Відочка Вансель