Любитимеш завжди?Здорову і хвору?
Красиву і ніжну?А стару і кволу?
Даруєш все небо,чи квітку із поля?
Розділиш ти радість,чи й крапельку горя?
Обіймати стиснеш,зцілуєш все тіло?
Чи ти посміхнешся до мене несміло?
Киваєш мені,поруч мене сідаєш.
І все обіцяєш,в обіймах стискаєш.
А потім із неба витягуєш зорі,
А потім ромашки ти рвеш мені в полі.
А потім береш мене тихо на руки.
-Не дам тебе тільки в обійми розлуки.
І стелиш перину із вітру старого,
Впускаєш в віконечко.Що ж тут такого?
Обручки купляєш у нього старезні.
Та ночі преніжні,солодкі,теплезні.
Розмішуєш з вітром у мисці високій.
-Це я набираю тобі в душу спокій.
Цілуєш всю нічку,до самого ранку,
Заставивши вітер поспати на ганку.
А я посміхаюсь,бо дуже щаслива.
Я вітрові навіть перину стелила.
Його цілувала,тебе цілувала.
Бо стільки я щастя в душі своій мала.
